Наука про ступені молитви!

Наука про ступені молитви!

о.Юрій Андрійчук «Наука про ступені молитви».

Перш, як розпочати лекцію, хочу зазначити, що поряд із словесним озвученням лекції подаю її друком в написаний спосіб, щоб можна було прочитати і ще краще проаналізувати завдяки використаній літературі, яку подаю в бібліографії, до даного тексту.

Лекція 1. «Якою є молитва проти звичайної дії злого».

У попередній науці про молитву екзорцизм, яка спрямована проти надзвичайної дії злого, у  трьох лекціях було пояснено: що таке надзвичайна дія злого; причини; як оберігатися і протидіяти цьому лихові. А сьогодні розпочинаємо тему про молитву, яка спрямована проти звичайної дії злого.
Якщо проти надзвичайної дії злого духа молитву екзорцизм можуть читати тільки священники, які уповноважені єпископом для такого служіння, або і сам єпископ, то молитва проти звичайної дії злого є для всіх доступна і є звичайною на вибір кожного. Її можуть застосовувати, як кожен зокрема, так і спільнотою. І такою основною християнською молитвою є  молитва «Отче наш» (Мт.6, 9-13). Її названо Господньою, бо ми отримали її від Господа Ісуса і Утішителя, і взірця нашої молитви. [1]
Вона є коротким змістом усього Євангелія, і вона є найдосконаліша. У цій молитві ми не тільки просимо про все, чого можемо справедливо бажати, але ще просимо в такому порядку, у якому їх належить бажати. Таким чином, ця молитва не лише навчає нас просити, а також формує в нас душевний стан. (Св.Тома Аквінський). [2]
Уже з дитинства ми навчені батьками цієї молитви, як і наступної «Богородице Діво…»
Вони настільки ідуть в парі - ці дві молитви, що діти, які беруть участь в «шкільній» Святій Літургії,  (тобто тій що відбувається у школі), після молитви «Отче наш» хочуть інколи зразу молитися «Богородице Діво».
Потрібно також сказати, що найпершою дитячою молитвою є молитва до Ангела Хоронителя. «І нехай ніхто не заперечить, що кожний вірний має свого Ангела» – навчає Святий Василій Великий. [3] Ну і звичайно, що не можна полишити молитву до Святих, адже майже кожний носить ім’я Святого. Тому немає сумніву, що Святі радо вислуховують наші просьби, і радо заносять наші молитви перед Божий престіл. [4]  
А на завершення переліку як особистих, так і спільних молитов належить сказати про молитву псалмами, адже псалмами молився й на них виховувався Ісус Христос.  Псалом – це спокій душі, речник миру, що втихомирює розбурхані й неспокійні думки. [5]  І для тих із нас, що самі моляться, або хочуть молитися – це також і буквар молитви. [6] Приємно, що в нас на парафії є псалтирні групи.
Також важливим є додати, що ці молитви є не тільки зброєю проти звичайної дії злого, але їх використовується і проти надзвичайної дії лукавого. Тільки потрібно зазначити, що в екзорцизмі, крім прохання  до Господа Бога, Пречистої Діви, Ангелів і Святих, є і наказова форма, яка спрямована до нечистих духів відійти, чи вийти з людини. Так само потрібно підкреслити, що священник не своїм ім’ям наказує злому духу вийти, але в ім’я Ісуса Христа. Ну і ще одне: текст молитов екзорцизму є упорядкований Церквою для такого служіння, і він базуєтьсяється на молитвах, які укладені Святими.
Отже, молитви до Господа Бога, Пречистої Діви, Ангелів і Святих є зброєю проти диявола, без різниці, чи то звичайної, чи надзвичайної його дії на людину.
Не витримує злий молитви «Отче наш» і уступається із своєю агресією від людини, яка страждає від біснуватості у найгіршому для неї кризовому стані, тобто, коли злий мучить. Так само не може диявол стерпіти часте повторення молитви «Богородице Діво», кричить – «Перестань кликати Її». Дуже добре молитися на вервиці, бо якщо на ній щиро молитися, це настільки обтяжує біса, що він не може заподіяти того усього зла, яке хотів би, оскільки саме через вервицю Богородиця дає нам зростати вірою в Бога і захищає нас від ворожих підступів. [7]                  
Отець Піо з П’єтрельчини закликає до молитви на вервиці: «Постійно стискайте у своїй руці зброю Марії, тоді завжди і всюди ви здобуватимете перемогу над пекельними ворогами. [8] І не тільки о. Піо, але і вся Церква величає свою Матір Пресвяту Богородицю – «Радуйся, бо Ти Своїм іменем  демонів проганяєш!» [9]
Тікають дияволи навіть і від псалмів, [10] адже Псалом є пристановищем від демонів, і входженням під захист Ангелів. [11]  
Як про це сказано і у псалмі 90: «Бо ангелам Своїм Він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх твоїх дорогах». І не тільки Ангели на чолі із Архистратигом  Михаїлом стоять за нас, але і всі Святі, які нам дуже близькі, бо вони, як і ми, були колись громадянами нашої землі і членами тієї самої Церкви, тому наше добро і спасіння їм не байдуже. [12]
Вони навіть залишили нам свій досвід колишньої  боротьби із пекельними ворогами, щоб ми також сміливо протистояли спокусам цих лукавих і ненависних демонів.

Що таке спокуса?
Спокуса – це заохочення до зла. Вона може походити з нашої власної моральної слабкості та схильності до гріха. Її безпосередньою причиною може бути світ в значенні поганого впливу людей, панівної ментальності та різних життєвих ситуацій. Правдоподібно, що в кожній такій спокусі сатана має свій повний уділ. Також є спокуси, що походять безпосередньо від нього.[13]
  
Як демони спокушають людей.
Голова міжнародної асоціації екзорцистів о.Франческо Бамонте у своїй книзі «Збунтовані ангели пише: «Часто сатана, щоб обманути святих і відтягнути їх від добра, з’являється як ангел світла (2Кор. 11:14), але їхня розсудливість допомагає відрізнити добро від зла.
Він уміє одягнути зло в привабливий вигляд, переконливо запропонувати гріх, переконливо намовити до переступу. Але диявольський обман можна розкрити за допомогою Бога, Який дарує своїм слугам правильне і обережне судження про моральне добро речей. Якщо би демон відрекомендувався тим, ким він є, тобто представив зло у жахливому та спустошеному негативі, то опинився би беззахисним і був би легко переможеним, тому що ніхто не вибрав би зло. Але сатана прикривається світлом, показуючи зло під видом добра і представляючи ваду під виглядом чесноти, тому людина, що не керується духовною мудрістю, відразу не зауважує небезпеки і не відчуває обману, приймаючи за добро те, що всередині є гріховним. Отже необхідно відразу відкинути намовляння диявола, знаючи, що він рухається, немов слизький змій.
І не варто забувати згубного інтересу, який сатана демонструє щодо людини. Якщо диявол застосовує усяку енергію, щоб довести людину до падіння в гріх упродовж усього її земного життя, то можемо собі уявити, як зростає його злоба і наскільки більше він докладається, щоб це сталося наприкінці її життя. Тому ніхто, навіть праведний, не може бути певним щодо свого спасіння; має бути радше покірним і чувати аж до кінця.
Спокуса є знаком, що ми ідемо правильним шляхом Бога, з якого демон хоче нас збити, як це відбулося з Христом, Якому він пропонує покинути шлях, призначений Отцем (Мт.4:1-11). Бо сатана не має потреби спокушати тих, які вже йому належать і йдуть за ним. Він таких не спокушає, але переважно потакає їм.
Позаяк диявол є ворогом усякого добра, він не лише вводить у гріх, а також багатьма спокусами намагається перешкодити здійснювати добро таким чином, що ті, які могли би допомагати іншим у добрі, мають у тому перешкоди. Інакше кажучи, сатана виконує подвійну згубну дію: підштовхує до зла і перешкоджає добру. Але в обох випадках кінець завжди однаковий, тобто він змушує опиратися добру, сприяючи злу.
Сатана має наукове знання зла. Коли хоче ввести когось у гріх, він дуже уважно вивчає природу людини, яку він хоче спокусити, тобто її нахили, її прагнення, її слабкості, і скеровує туди свою диявольську дію, використовуючи ті людські слабкості. Так він застосовує спокусу згідно з темпераментом кожного зокрема, спокушаючи там, де знає, що людина легко може впасти в гріх. Тому від кожного вимагається спасенне чування, щоб підготувати дух до спокуси (пор. Сир.2:1), яка вражає, коли її найменше очікують. Зрештою, спокуса є необхідною як випробування нашої вірності Богу й не розглядається тільки як нагода для гріха, але радше як нагода для духовного поступу.
Демон діє через навіювання: відчуваючи слабкість людини, яка є плодом зіпсуття первородним гріхом, що схиляє її до зла, він через пожадливі й гріховні образи, помисли і почуття збуджує психосенсорну сферу людини. Отримані стимули спонукають людину до задоволення чи інстиктивної насолоди, і так вона виявляє свої особливі нахили. Бо демон не може знати ані думок, ані глибоких нахилів серця. Лише в цій фазі демон намагається з силою переконати людину погодитися на насолоду, на стимули, на видимість добра.
Спокусу лихого ніколи не варто вважати остаточним впливом на інтелект ( здатність до судження) і волю (здатність до рішення і до дії). Тільки Бог може діяти всюди, має доступ також і до глибин серця і душі. Отже гріх є відповідальним і  добровільним актом людської свободи, яка приймає, пристає і погоджується на навіювання, не відкидаючи інстинктивної насолоди. Але спокуси людини ніколи не перевищують сил, даних їй Богом, позаяк демон діє з обмеженою силою, під контролем самого Бога і відповідно до того, що тільки Бог дозволяє. [14]

Чому Бог допускає дію демонів проти нас?
«Бог дозволяє дияволу спокушати нас до зла; і він (диявол) хоче, щоб ми насправді впали у гріх. Але противлячись спокусі, ми, всупереч сатані, видобуваємо духовне благо. Спокуси замість того, щоби бути причиною падіння у гріх, є радше нагодами для зміцнення у чесноті й духовному поступі. Безперечно, не демон є тим, що вкладає у нас гріхи, позаяк гріх є завжди вільним актом нашої волі, але він підштовхує нас до них. Насправді демон проникає у наші слабкості й збурює наші пристрасті, коли знаходить наш дух уже схильним до пожадання. Але якщо ми рішуче нехтуємо приманою злого, він іде геть збентежений, тому його навіювання не мають над нами влади.
Отже, необхідно бути готовими відразу відчувати пастки ворога і бути насторожі, бо невинність життя вимагає водночас і простоти, і обережності». (Мт. 10:16)
Проти волі самих демонів те, що мало би зашкодити людині, перетворюється на користь. Святий Йоан Золотоустий каже, що Бог залишив демона у світі, щоб його атаки стали для нас причиною заслуг і об’єктом нагород. [15]  
У Святому Письмі, книзі Сираха зазначено: « Мій сину, як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на спокуси», (Сир. 2,1) і особливо у молитві, бо молитва – це не тільки зброя на диявола, але і міст для переходу спокус, як пише Святий іван Ліствичник. [16]
Молитва є найпершою справою в морально-релігійному житті,[17] і тому торкнемося ступенів молитви, про які це написано у Катехизмі «Христос наша Пасха»

Які є ступені молитви?
1.Тілесна (словесна) молитва.
2. Молитва ума, яка полягає в зосередженні уваги на вимовлених словах.  
3. Молитва серця.
4. Споглядальна молитва. [18]  
Розпочнемо  з першого ступеня, тобто тілесної (словесної) молитви,                                                                             яка здійснюється через промовляння слів, молитовні жести й постави тіла.
Молитва уст є духовно плідною у поєднанні з внутрішньою увагою. Розсіяність уваги може бути спричиненою відсутністю практики, або зовнішньою спокусою. [19]  
Не слід боятися того, що як тільки починаєш молитися кількість думок, що відволікають, різко зростає у твоєму розумі. Вони існували в тобі завжди, але тільки молитовна практика дає можливість зримо і ясно побачити їх оманливу діяльність і врешті решт, повністю визволитися із рабства мислення у благодаті Святого Духа.[20]  
Безперестанку борися із ширянням твоїх думок, і коли ум розсіявся, збирай його до себе, бо від початківців послушників Бог не шукає молитви без ширяння. Тому не журись, будучи окраденим думками, але радій і безперестанку закликай ум до уваги; тому що ніколи не бути окраденим думками властиво одному ангелові, [21]  як пише про це Преп. Йоан Ліствичник. Він і продовжує:
«Початок молитви полягає в тому, щоб відганяти помисли, щойно вони з’являються, середина – в тому, щоб ум втримувати у словах, які проказуємо вголос  або подумки, а досконалість молитви – це захоплення до Господа.» [22]  
Святий апостол Павло, великий подвижник великої і досконалої молитви, говорить: волію п’ять слів розумом моїм сказати (1Кор.14,19) та інше. Але для початківців таке діяння неможливе. Тому ми, як недосконалі, з якістю молитви повинні з’єднувати і кількісну множину, оскільки друге буває причиною першого.[23]  
І все ж таки ті, що моляться словесною молитвою, уподібнюються до ангелів і разом з ними беруть участь у прославі Бога. [24]  
А також спільна молитва веде до поєднання тих вірних, які є її учасниками, і є запрошенням до взаємної підтримки.
І на завершення: усна молитва – це приготування до внутрішньої молитви. Вона є немовби вступним етапом на шляху до духовної зрілості. [25]  
Головною умовою успіху в молитві є очищення серця від пристрастей взагалі, і від усякої пристрасті до будь-чого чутливого. Без цього молитва буде завжди залишатися на першому ступені, тобто словесному. [26]  

Що таке пристрасть?
Пристрасть – це те, що надовго оселюється в душі з пристрастю до чогось.
Але зараз торкнемося питання про пристрасть, яку називають  порок (гріх), який від тривалого часу загніздився в душі, і через звичку став немовби її природною властивістю, так що душа вже самотужки й сама по собі прагне до нього. [27]  
А все це розпочинається із злої думки – спокуси. Розрізняємо п’ять стадій проникнення зла у серце: 1) навіювання, 2)розмова, 3)боротьба, 4)згода, 5)пристрасть. Про це дізнаємося із книги Томаша Шпідліка «Мистецтво очищувати серце». [28]
1.Навіювання.
На цій стадії ми ще нічого не вирішуємо, а просто констатуємо, що у нас є можливість вчинити зло, яке постає перед нами у вельми привабливому вигляді. Розповідають, що св.. Антоній вивів на дах одного із своїх учнів, який гірко скаржився на те, що такі думки постійно його переслідують, і звелів йому упіймати руками вітер. Трохи згодом Антоній мовив до учня: «Якщо ти не можеш упіймати вітер, то куди вже тобі впоратися з поганими думками!» У такий спосіб він хотів показати, що в цих перших навіюваннях немає ще жодної провини і що нам ледве чи пощастить звільнитися від них навіть до кінця наших днів. Вони скидаються на мух, які стають все надокучливішими в міру того, як ми втрачаємо терпіння.  
2.Що означає «розмова».
Ця стадія нагадує історію третьої глави книги Буття, коли Єва вступає у бесіду зі змієм. Якщо ми відкидаємо перші навіювання, то вони зникають, як і з’явилися. Проте, зазвичай, люди (ми)  цього не роблять, а натомість піддаються спокусі і починають розмірковувати.
Яка ж провина з цими внутрішніми «розмовами»?
Той, хто нічого не вирішив, не може згрішити. Проте скільки часу й енергії марнується на такі безглузді внутрішні «діалоги»!
3.Боротьба.
Думку, яка після довгої розмови засіла у серці, відігнати зовсім не просто. Але потрібно мати тверду волю і повторювати собі: «Я відчуваю сильний потяг до гріха, але не хочу погоджуватися на це; я з власної волі обираю протилежне і можу чинити опір».
4.Згода.
Це четверта стадія проникнення зла у серце. Той, хто програв боротьбу, вирішує за першої ж нагоди здійснити те, що підказують йому підступні думки, тобто з доброї волі погоджується на підступи зла. Саме тут і скоюємо гріх у повному значенні цього слова. Навіть якщо гріховний задум і не здійсниться, він все ж залишиться у нас всередині. В етиці це називається «гріхом у думці».
На жаль, недостатньо обізнані та недосвідчені люди часто підмінюють поняття, вважаючи, що вже сама думка про гріх є гріхом. Так вони стають надто скрупульозними і признаються під час сповіді, що не можуть звільнитися від «гріхів у думках» – (Це читаю із книги Томаша Шпідліка «Мистецтво очищувати серце».)
Як уникнути цієї підміни?
Треба вміти зупинитися і подумати собі: «Що це, спокуса гріха? Мені він до вподоби? Я відчуваю, що мене так і тягне скоїти його? Я це зроблю? Ні ! Моє рішення: я цього не робитиму!» Останні слова неодмінно принесуть нам утіху, бо вказують, що немає у думці гріха. Гріх не в почуттях, а в добровільній згоді вчинити зло. Отже, аж тоді, коли даємо добровільну згоду вчинити зло, ми набуваємо досвіду гріха.
5)Пристрасть.
Це остання і справді трагічна стадія проникнення зла у серце. Характер людини, яка не витримала тиску підступних думок, нерідко стає з плином часу все менш вольовим. Так постає постійна схильність до зла, яка може набути такої сили, що опиратися їй буде дуже непросто. Власне це і є та пристрасть, яка робить людину рабом алкоголю, сексуальних зловживань, спалахів неконтрольованого гніву і т. інше. Чи можна сказати, що свобода цієї людини вже зруйнована? Існують різні думки з цього приводу. Деякі психологи і правники почали вважати ненормальними людей, яким властиві сильні пристрасті; тому їх часто звинувачують всього лишень у надмірній слабкості. Натомість Східні Отці, як-от св. Йоан Золотоустий, звертаються до людей зі словами: «Достатньо захотіти!» Це означає, що навіть опанована пристрастями і слабка людина все ж залишається на думку Отців, людиною, а отже, ще не втратила волю остаточно; вона наче спить, тому треба її розбудити. З цього погляду особливо актуальною проблемою в наш час є наркоманія. Досвід свідчить, що для того, аби розбудити у них волю і зміцнити її, потрібні сильні ліки. Але крім того, необхідна також неабияка допомога Божої благодаті.
Отже справжній гріх розпочинається тільки з четвертої стадії – згоди на гріх.
І це має втішати скрупульозних людей, котрі відчувають страх перед думками та бажаннями, спрямованими на зло, у яких нерідко признаються на сповіді, і засмучуються, коли ці думки знову повертаються до них після сповіді. Як же нам бути, коли відчуваємо, що нами опановують такі спокуси? Слід зупинитися і запитати себе: «Що я хочу зробити? Яким буде моє рішення?» Бог оцінює те, до чого людина добровільно прагне, а не те, що вона відчуває супроти своєї волі. Пізнання своєї свободи є дуже важливим для поступу в духовному житті.[29]
  
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Катехизм Католицької Церкви. Синод Української Греко-Католицької Церкви. С. 625, 629. Жовква. «Місіонер», 2002.
2. Там само. с. 626.  
3. Катрій о.Юрій ЧСВВ. Пізнай свій обряд. С. 250. Рим,1982.    
4. Там само. С. 180.
5. Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос наша  Пасха» С. 212. Синод УГКЦ. Львів, 2011.
6. Свідеркувна Анна. Розмови про Біблію. Старий Завіт. С.313.(Пер з пол. Т. Різун.) Львів: Свічадо,2008.  
7.  Бамонте о.Франческо. Сила Марії. С. 84. (Пер. за виданням: Francesco Bamonte “ La Vergine Maria e il
8. Там само. С.82.
9. Молитвослов.  Видавництво Отців Василіян. Рим-Львів, 2019.
10. Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос наша  Пасха» С. 212. Синод УГКЦ. Львів, 2011.
11. Святитель Василій Великий Архієпископ Кесарії Каппадокійської. Творіння. Том. І Книга І С.464. Видавничий відділ УПЦ КП. Київ, 2010.
12. Катрій о.Юрій ЧСВВ. Пізнай свій обряд. С. 180. Рим,1982.    
13.Абетка у боротьбі зі злим духом с.112. Головн. Редактор о.Маргітич (пер.з пол. А. Кучерський.) Видавн. «Вогонь з неба», 2016.
14. Бамонте о.Франческо Збунтовані ангели. С. 107-109. (Пер. за виданням: Francesco Bamonte “Gli angeli ribelli. ll mister del male nell’esperienza di un esorcista”, Figlie di san Paolo, Milano, 2008.) Івано-Франківськ, 2014.                  
15. Там само. С.97.
16. Ліствиця преподобного отця нашого Йоана ігумена Синайської гори. С. 225 (Пер. Ю. Хомин) Львів, 2016.
  17. Мистецтво молитви. С. 26.(Пер. на укр. Л. Петрович). Монастир Монахів Студійського Уставу. Львів: Свічадо, 2000р.
18. Катехизм Укоаїнської Греко-Католицької Церкви «Христос наша  Пасха» С. 248. Синод УГКЦ. Львів, 2011.
19. Там само. С. 214.
20. Раби розуму і переможці смерті. С.83.Старець Симеон Афонський.  Львів, 2017.
21. Ліствиця преподобного отця нашого Йоана ігумена Синайської гори. С. 61. (Пер.  Ю. Хомин) Львів, 2016.
22. Християнське життя за Добротолюбієм. С.67. (Пер. М. Лемик.) Монастир Свято-Іванівська Лавра. Львів: Свічадо, 2004.
23. Ліствиця преподобного отця нашого Йоана ігумена Синайської гори. С. 228 (Пер. Ю. Хомин) Львів, 2016.
  24. Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос наша  Пасха» С. 214. Синод УГКЦ. Львів, 2011.
25. Батрух Стефан.  Модель християнського життя у творах св. Василія Великого. С.83.( Пер. з пол. Т.Різун.)  Львів, 2007.  
  26.Мистецтво молитви. С. 31.(Пер. на укр. Лілії Петрович). Монастир Монахів Студійського Уставу. Львів: Свічадо, 2000р.
27. Ліствиця преподобного отця нашого Йоана ігумена Синайської гори. С. 130 (Пер.  Ю. Хомин) Львів, 2016.
28. Шпідлік Тома. Мистецтво очищувати серце.С.13-16. (Пер. з італ. А. Маслюх.) Львів: Свічадо, 2006.

Події